Наприкінці 60-х років влада посилила ідеологічний тиск на інтелігенцію. На зборах творчих спілок і в пресі вчених і митців демонстративно цькували за «відхід від партійної лінії», «смакування національної самобутності», «аполітичність» і «згубний вплив західного світу». Інакодумці зазнавали політичних репресій. Щоправда, у сфері музичного мистецтва 70-ті роки стали періодом розквіту української естради. Музиканти творили справжню новаторську музику, обережно «впаковану» у відповідну цензурну обгортку, але, попри все, зі справді інноваційним підходом, відмінним від стилістики 60-х. Поряд з орієнтацією на оптимізацію народних пісень (адже саме це було допустимим в очах тогочасної влади) в українській музиці 70-х також були присутні рок, фанк, поп тощо, які модернізувалися в новий культурний продукт.

‍

Тоді музичні гурти здебільшого починали як самодіяльні колективи, а потім мусили підпорядковуватися державним філармоніям чи палацам культури. Владна партія підтримувала творчість вокально-інструментальних ансамблів, очікуючи, що вони насамперед створюватимуть «правильну» музику, яка була б популярна серед молоді. Щоб мати найсучасніші інструменти, виїжджати на закордонні гастролі та звучати в радіоефірах, ВІА мусили мати у своїх репертуарах твори, які вписувалися б в ідеологію СРСР. Вихід із ситуації для українських митців був такий: на платівку записували «паровоз» — композицію, що мала відповідати радянським музичним канонам, а решта творів були яскравими та свіжими піснями, що їх насправді слухали мільйони.

‍

Найпопулярнішими бендами 1970-х років були: «Кобза» (фанк і фолькрок із використанням електробандури (поєднання бандури та електрогітари), у репертуарі — «Ніч яка місячна», «А ми удвох»); «Арніка» (обробки народних пісень «Як я спала на сені», «Ой на горі під вербою», романтичні рок-н-рольні пісні «Весна», «Кличу тебе», «Вперта дівчина»); «Візерунки шляхів» («Коло млина калина», «Марійка»); «Водограй» (обробки «Дівчина мила», «Несла дівчина воду» та соул-аранжування «Зоре моя вечірняя…»); «Тріо Маренич» (обробка народних пісень «Місяць і зіроньки», «Чом ти не прийшов?»). Серед відомих виконавців 70-х були Людмила Артеменко, Лідія Відаш, Василь Зінкевич, Ніна Матвієнко, Лідія Михайленко, Тарас Петриненко, Іван Попович, Ліна Прохорова, Віктор Шпортько.

‍

Артисти вокально-інструментального ансамблю «Кобза»

‍

Одним із символів епохи, справжнім феноменом фолькрокової сцени став ВІА «Смерічка» — колектив під очільництвом Левка Дутківського з маленького буковинського села, який мав прихильників не лише в Україні, а й далеко за її межами: гурт об’їздив із гастролями держави Азії, Північної та Південної Америки. Найбільшого успіху «Смерічка» досягнула, коли її солістами були Василь Зінкевич і славнозвісний Назарій Яремчук. Неоціненний внесок у розвиток ансамблю зробив Володимир Івасюк — людина великого таланту, яка писала не лише музику, а й тексти до неї. Золотий час ВІА «Смерічки» ознаменований такими піснями авторства Володимира Івасюка, як «Червона рута», «Водограй», «Я піду в далекі гори», «Пісня буде поміж нас». Володимир Івасюк загинув (за однією з версій, це було вбивство, організоване КДБ), однак його музична спадщина популярна й нині.

‍

Вокально-інструментальний ансамбль «Смерічка»

‍

ВІА «Смерічка», під керівництвом Левка Дутківського та завдяки таланту Назарія Яремчука, здобув велику популярність і залишив значний слід в історії української музики.

‍

Крім естради, розвивалася й академічна музика. Зокрема, 1970-ті — це період активної діяльності Київської чоловічої хорової капели, заснованої 1969 року. Вперше колектив виступив наприкінці 1970 року під керівництвом заслуженого діяча мистецтв України Семена Дорогого — першого художнього керівника і головного диригента капели. Колектив є популяризатором творчості українських композиторів Лесі Дичко, Івана Карабиця, Євгена Станковича та інших.

‍