Одне з найжахливіших десятиліть новітньої історії України, позначене воєнними діями, боротьбою проти нацистських і радянських загарбників, репресіями, концтаборами, засланнями, примусовими переселеннями, депортацією кримських татар. Мільйони українців не пережили жахи цієї декади.

‍

Тогочасна культурна сфера перебувала під суворим контролем держави, хоча й варто зазначити, що агітація та постулати, які поширювала радянська ідеологічна машина, справді відгукувалися в народу, хай навіть нагадували радше плакатні заклики до захисту Батьківщини. У піснях цієї доби звучать ідеологічні мотиви проводів на війну, віри в перемогу над ворогом, повернення з фронту, зустрічі солдата з рідними, а також скорботи за синами й дочками, які віддали життя в ім’я майбутніх поколінь. Від початку 1940-х років функціонували лише організовані чи дозволені державою мистецькі заклади й установи, а нелояльних до режиму діячів піддавали репресіям і розстрілам. 

‍

У піснях цієї доби звучать ідеологічні мотиви проводів на війну, віри в перемогу над ворогом, повернення з фронту.

‍

Водночас проти як нацистських, так і радянських окупантів активно боролося військове формування Організації українських націоналістів — Українська повстанська армія (УПА).

‍

Повстанці Гуцульщини. Репродукція, 1940 р.

‍

Упівці створили окремий пласт музичної культури нашої держави — повстанські пісні, в яких оспівували ідею вільної, незалежної України. Найвідоміші серед них — «Зродились ми великої години…» (написаний ще 1932 року, гімн УПА став одним із найважливіших символів і 1940-х, і 2020-х рр.), «Лента за лентою», «Гей-гу, гей-га — таке-то в нас життя…», «Ой у лісі на полянці…» тощо.

‍

Уроки війни в жанрі хорових обробок працювали Григорій Верьовка («І шумить, і гуде», «Ой чого ти, земле, молодіти стала»), Євген Козак («Вівчарик», «Верховино, мій ти краю»), Микола Колесса («Радісний день», «Засвітило сонце свободи»), Борис Лятошинський (збірник «Українські народні пісні в обробці для мішаного хору а capella») та інші. Композитори найчастіше опрацьовували ліричні пісні, переважно психологічно поглиблені, а також героїко-патріотичні й історичні. У жанрі обробок сольних пісень майстрами доби були Микола Вілінський («Стоїть явір над водою», «У вишневому садочку»), Микола Дремлюга (цикли «З глибини»,«Зима», «Весняна сюїта»), Левко Ревуцький («Та ой крикнули журавлі», «Чуєш,брате мій») та інші.

‍

Українські митці мали ще один шлях: опинитись у примусовій евакуації. За межами Батьківщини вони й далі творили. Ба більше, позаяк чимало з них опинилося на території держав Центральної Азії, це вплинуло на їхні праці. Зокрема, український композитор Юлій Мейтус написав разом із туркменськими композиторами опери «Абадан» (з Аширом Кулієвим), «Лейла і Меджнун» (із Дангатаром Овезовим). Талановитий український митець, учень Левка Ревуцького та один із перших композиторів мультиплікаційних фільмів Олександр Зноско-Боровський в евакуації досліджував туркменський фольклор і створив музичну картину «В Туркменії», балет «Акпамик» (із Велі Мухатовим).

‍