Після поразки національно-визвольної боротьби 1917–1921 років під радянську окупацію потрапила більшість теренів України. Центральний комітет компартії запровадив політику українізації («коренізації») щоб зміцнити радянську владу через певне задоволення потреб українців як національної меншини. Втім, політика українізації, несподівано для керівного апарату СРСР, стала передумовою для культурного піднесення українців в освіті, науці, літературі та мистецтві. Пізніше історики назвуть це явище «національним відродженням 1920-х років». Українізація посприяла потужному піднесенню національної самосвідомості народу, що знайшло динамічне вираження в культурній царині, зокрема в музиці. 

‍

Політика українізації несподівано для керівного апарату СРСР стала передумовою для зміцнення національної свідомості та культурного піднесення українців

‍

20-ті роки увійшли в історію українського хорового мистецтва як плідний і засадничий період. Це був час появи яскравих і самобутніх творчих талантів, напружених мистецьких пошуків і розширення обріїв української музики. 1921 року було засновано Всеукраїнський комітет пам’яти Миколи Леонтовича — перший музичний осередок, довкола якого почали гуртуватися молоді представники нової генерації композиторів, котрі культивували у своїх творах український національний дух. Одним із перших напрямів діяльності товариства було створення нових хорових колективів урізних містах України та стимулювання праці наявних.

‍

Після трагічної загибелі Миколи Леонтовича (якого в батьківській хаті вбив чекіст), передчасної смерті Кирила Стеценка і Якова Степового їхнє композиторське діло продовжили митці київської генерації  — Михайло Вериківський, Григорій Верьовка, Пилип Козицький, Левко Ревуцький. У другій половині 20-х років дебютували харківські композитори — Костянтин Богуславський, Валентин Костенко, Юлій Мейтус.

‍

Найяскравішим досягненням 20-х років у галузі сольної обробки були композиції Л. Ревуцького (понад 50 творів, серед яких три вокальні цикли «Козацькі пісні», «Галицькі пісні» та «Сонечко»).

‍

Паралельно на теренах України розвивається музично-театральне і концертове життя, відроджується цікавість до національного інструмента — бандури. 1923 року під керівництвом учасника колишнього Кобзарського хору Георгія Копана була відновлена Київська капела бандуристів. Завдяки діяльності колективу, зокрема численним концертам, в Україні було популяризовано колективне кобзарство. Однак наприкінці 20-х років партійний контроль і вимога служити інтересам режиму посилилися в усіх сферах культури, зокрема і в музиці. Кобзарі, як правдиві оповідачі різних історичних подій, були репресовані.

‍

Музиканти першої української капели кобзарів УРСР. Репродукція, 1925 р.

‍

1920-ті роки ознаменувалися творчими пошуками й авангардними, експресіоністськими та футуристичними експериментами. Нова сторінка театральної історії України розпочалася із заснування театру-студії «Березіль» під очільництвом Леся Курбаса, його новаторські ідеї та засоби. Звісно, сміливий оригінальний театр, який змушував глядачів рефлексувати, не міг сподобатися радянській машині — 1933 року Леся Курбаса заарештували та згодом репресували.

‍

Колектив Молодого театру, заснованого українським режисером, актором Лесем Курбасом (сидить у 2-му ряду з гуцульським топірцем). Репродукція, 1919–1920 рр.

‍

Водночас на Заході України когорту талановитих митців представляли Микола Колесса («Українська сюїта»), Станіслав Людкевич («Стрілецька рапсодія»), Василь Барвінський («Колосися, ниво» для мішаного хору на слова Богдана Лепкого) та інші. Композитори охоче працювали в галузі хорової музики, намагаючись забезпечити художнім матеріалом співоче аматорство.

‍

У Львові в міжвоєнний період був великий попит на розваги, що стали для містян буденністю. Новий, популярний у світі різновид відпочинку — дансинг —запропонував городянам «батько» львівського шоубізнесу Францішек Мошкович, власник мегапопулярних кав’ярень, ресторацій, кабаре у Варшаві, Кракові та Львові. 1925 року він відкрив у Львові перший «родинний дансинг» — кабаре «Багатела», яке пропонувало музичну програму з виступами артистів. У містах з’являлися кабаре, ресторани з живою музикою, танцювальні зали, де відбувалися концерти та виступи артистів. У 20-ті роки в Україні суттєвий вплив на формування музичних смаків широкого кола слухачів мало також молоде мистецтво джазу, яке яскраво представляли джаз-оркестри Бориса Ренського (Київ), джаз-бенд під керівництвом Юлія Мейтуса (Харків, при театрі «Березіль»).

‍